Зіткнення характерів. Зіткнення особистостей. Зіткнення доль. Перехрестя та вибір. Тут немає поганих та хороших, злих та добрих. Тут немає чорного та білого. Тут лише сірий. Сірий Лос-Анджелес. А в ньому – декілька звичайних людей, яких в один момент звела разом доля. Вирвала зі звичного життя та жбурнула на мокрий асфальт. Без співчуття та милосердя. Без жодного шансу на порятунок. Вона змусила їх кричати та плакати, засуджувати та... вбивати. Але тільки тепер вони по-справжньому відчуватимуть. Лише тепер відчують дотик. Вони зіткнуться, і їхнє життя зміниться. Назавжди.

Найбільше, що вражає у цьому фільмі, це саме ота його життєвість. Афроамериканець режисер з дружиною, молодий поліцейський, мексиканець-слюсар, два чорношкірі крадії автомобілів – це ще не повний перелік дійових осіб яскравої та динамічної кінострічки “Зіткнення”. На перший погляд здається, що ми знаємо усе про цих людей. Але не все так просто. Прямо перед нами відбуваються драматичні зміни, несподівані повороти сюжету, на волю виривається усе те, що кожен із цих людей прагнув сховати, закрити десь глибоко всередині. І коли спостерігаєш за усіма подіями стрічки, ти вже теж стаєш їх частиною, частиною того сірого світу, де усім байдуже, хто ти і про що мрієш, де расисти знущаються над чорношкірими, де розкіш межує з бідністю, де замість ніжності – байдужість, а замість дотику – удар. Або постріл. І вибираєш тут не ти. Жахливо? Страшно? Можливо. Але таке життя.

Як не дивно, такий, здавалось би, похмурий фільм не сповнює глядачів якимось почуттям зневіри у навколишньому світі, а змушує замислитися над тим, як можна цей світ змінити! Бо, незважаючи на важливість та серйозність порушених у фільмі тем, автори не втратили почуття гумору і не перетворили стрічку на щось суто песимістичне! Тут є і дотепні діалоги, і досить кумедні ситуації, а у кінцівці – надзвичайно важливий, на мій погляд, елемент – погляд, сповнений надії. Або ж посмішка після зробленої доброї справи. Або теплі обійми, яких колись соромились. Бо хоч би яким похмурим не був наш світ – це лише наша провина, і у наших же силах змінити його на краще.

Що ж, після перегляду „Зіткнення” зовсім не дивуєшся тому, що стрічка висунута на здобуття престижної кінопремії Оскар у п’ятьох номінаціях, серед яких такі ключові позиції, як Кращий фільм 2005 року, Кращий актор (Метт Діллон), Краща актриса (Сандра Балок), Кращий режисер (Пол Хаггіс) та Кращий оригінальний сценарій (Пол Хаггіс та Роберт Мореско). І справді, Пол Хаггіс, якого ми знаємо за роботою над стрічками „Крихітка на мільйон доларів” та „Осінь у Нью-Йорку”, постарався на славу. Йому вдалося скласти неперевершений ансамбль акторів, список яких не вирізняється „сліпучою” яскравістю окремих імен, але загалом створює прекрасну цілісну картину, де кожен знає свою роль та виконує її на максимумі своїх здібностей. Де всі працюють на єдиний, спільний результат, і навіть такі відомі, але вже трохи потьмянілі зірки як Сандра Балок чи Метт Діллон не прагнуть перевершити усіх, а просто старанно працюють, а точніше – живуть. І тут дуже важливим є те, як показано це життя. Адже режисер та сценарист відтворили події, які сталися всього за 36 годин, у досить незвичній манері: сплетення сюжетних ліній, „мандрівки” у часі та просторі, несподівані сюжетні ходи – усе це надало стрічці оригінальності та певного шарму. Але все починається із „зіткнення”. І все ним і закінчиться.
„Ми різні, але ми приречені зіткнутися...” А ви, готові змінитися?..

Дивіться у кінотеатрах з 12 січня 2006 року

Jane