Ксав’є Долан виступив не тільки режисером фільму «Я вбив свою матір», але й став його сценаристом, частково, продюсером і виконавцем головної ролі в ньому. Це і є однією з основних ознак авторського кінематографу, коли автор фільму зайнятий практично в усіх основних напрямках роботи над фільмом. І при цьому Ксав’є на момент роботи над фільмом було всього 20 років. Коли ж читаєш, що фільм зібрав 22 нагороди і отримав 6 номінацій на кінофестах в Каннах, Бангкоці, Рейкявику і багатьох інших, то для самого себе пояснюєш цей факт тим, що режисерська робота підкупила кінокритиків в усьому світі не стільки майстерністю (про яку не наважуєшся говорити, коли режисер ледь розміняв другий десяток), скільки щирістю чи несподівано-новим поглядом на всім звичні речі. Саме за цим – новим – і йдеш в кінотеатр. І, варто погодитись, фільм не розчарував…

Недолік поєднання в цьому фільмі і актора і режисера проявляється лише в тому, що двадцятирічному виконавцю ролі шістнадцятилітнього підлітка не завжди вдається скрити різницю у віці. Тим не менш, в такому виконанні ролі залишається головне – інтимність внутрішніх переживань, котра і робить фільм автобіографічним.

І так, за що ж головний герой Юбер Мінель вбив свою маму? Не дивлячись на те, що історія зосереджена суто навколо цього питання, конкретно причина цього в фільмі не називається. І тим не менш – глядачеві стає все зрозумілим буквально з перших кадрів. Син ненавидить свою матір за її старомодний гардероб, крихти в кутках роту, косметику і нескінченне базікання. Ті дрібниці, котрі можуть дратувати лише най блищу людину, яка щодня стикається з усіма цими деталями.

Історія Юбера – розповідь про хлопця, котрий опинився між двома світами. Позаду в нього – дитинство, в котрому правлять батьки, а перед ним – світ дорослої людини, котрий у віці шістнадцяти-сімнадцяти років надзвичайно активно розростається під тиском дикої енергії молодої людини. Саме в такий момент герою особливо важливо визначити для себе найважливіше в житті: що заслуговує любові, а що – ненависті. І як в такому разі відноситись до того світу дитинства, який саме доводиться покинути.

В житті молодого Юбера в цей насичений період з’являється і творчість, і закоханість, і секс, і дружба, кожне з яких змішується з відчуттям жорстокості до своєї матері.

Протягом фільму, місцями здається, що конфлікт між ними розв’язується чи хоча б наближається до якогось вирішення, але вже в наступній сцені знову виникає непорозуміння, взаємне роздратування, і порозуміння знову рушиться, і історія повертається на початок. Це тільки посилює невирішуваність конфлікту.

Сюжет фільму не зосереджується суто навколо Юбера, більшість подій проходить поряд, так і не набуваючи логічного завершення. Але разом з тим це додає картині специфічного відчуття реалістичності.

Фільм побудовано на тонкощах, деталях і натяках. В один і той самий час це підкреслює як розмаїття світу навколо головного героя, так і і нестабільність його внутрішнього світу, для котрого важливими є дрібниці, а не узагальнення, котрі до того ж не характерні для такого віку.

Мати дратує свого сина не якоюсь конкретною дією, а самою своєю присутністю. Тому важливими стають деталі одягу, дрібниці – все те, на чому акцентує увагу лише найближча людина.

Більша частина фільму – портрети героїв. Чи-то спілкування, роздуми, погляди, очікування чи будь-що інше – будь-який стан персонажів виконується з повноцінною глибиною та точністю. Психологізм героїв фільму прекрасно переплітається з короткими живописними кадрами потьоків фарби чи неспокійного плину хмар, що тільки посилює виразність внутрішнього стану як головного героя, так і основних персонажів.

Kairos