Невиразно. Награно. Непереконливо. На жаль.
А всі чекали від першого художнього фільму про Помаранчеву революцію чогось особливого, близького і зрозумілого, чогось приємного і захоплюючого. А вийшло... Точніше кажучи, просто не вийшло. Звичайно ж, це моя суб’єктивна думка, але що ж поробиш, коли у стрічці я просто не те щоб не відчула дух Майдану (розумію, що це не центральна тема), я не відчула і кохання. Таке враження, що актори не постаралися, а режисер (Олександр Кирієнко) просто не вклав душу, не вклав нічого свого. Отаке і вийшло кіно.

Син губернатора області Марк (Олександр Лимарєв) вже не турбується про благополуччя свого майбутнього: зусиллями татуся (та його співробітників) у Марка багатенька наречена Ася (Ксенія Бєлая), дорога машина та сплановане життя і навчання у туманному Лондоні. Але коли в Києві розпочинаються доленосні події (думаю, не варто уточнювати, які...), він вже не може стояти осторонь. І він вже точно не турбується про майбутнє, бо тепер воно зовсім інше, але тепер воно його, воно правильне. Бо поруч – Іванна (Лідія Оболенська), а у серці – “помаранчеве” кохання.

З таким сюжетом можна було зробити по-справжньому цікаве та захоплююче кіно, тут претензій нема. Але все це тільки на папері. Адже у самій стрічці все не так поетично: сцени якісь незавершені, репліки невиразні... Про акторів тут окрема розмова: обурює те, що у фільмі про Помаранчеву революцію не почуєш справжньої, красивої української мови (навіть дивно, що нібито львів’янка розмовляє українською так недбало!). До того ж і грали актори досить непереконливо (тут мова зокрема про головних героїв, адже деякі з більш досвідчених виглядали пристойніше...)... Та взагалі, часом хотілося заплющити очі та просто слухати чудову музику, що супроводжувала усі ці невиразні події – творцям фільму треба дякувати Славкові, що він віддав для “Помаранчевого неба” свої, на мою думку, найкращі пісні, бо лише це хоч трохи рятує фільм принаймні у моїй свідомості. Не можна не згадати і про не зовсім “прозору” (а точніше, зовсім непрозору) агітацію одного з політичних лідерів, що також мала місце у стрічці і викликала досить дивні відчуття. Та й сама революція не вразила життєвістю та близькістю, творцям стрічки не вдалося відтворити ту неймовірну атмосферу Майдану. Хоча не будемо все ж відносити це до недоліків, адже фільм таки орієнтувався не на затятих революціонерів, а на любителів романтики та величного “кінокохання”... Сподіваюсь, хтось там його таки знайшов...

Тож враження не найкращі, і залишається тільки сподіватись на те, що наступні фільми про Помаранчеву революцію виправдають наші сподівання та окрім надлишку помаранчевої символіки у кадрі запропонують глядачам щось більш важливе, цінне та близьке.

Jane